Любов народилася 29 квітня 1940 року. 25 років працювала трактористкою, потім вийшла на пенсію. Жила у селі Богуславка Борівської територіальної громади Ізюмського району Харківщини. Займалася домашнім господарством.
На дозвіллі вишивала рушники, картини, плела килимки.
Через бойові дії, що активізувалися неподалік її села, жінка переїхала в Новоплатонівку. Вранці 29 липня 2025 року Любов разом з іншими людьми чекала на воду – адже село опинилося без водопостачання. Російська армія вдарила по цій черзі. П'ятеро людей тоді загинули.
Любов стояла біля дверей вагончика, де давали воду. З пораненнями жінку забрали в реанімацію. З часом її стан стабілізувався і Любов перевели в загальну палату. Син Микола пригадує: «Коли мій син до неї приїхав, мама його впізнала, поговорила з ним. Були надії, що одужає. Але наступного дня зранку прийшла есемеска, що вона померла. Якби не війна, то мама ще довго жила б. Була рухлива, тримала город, курей, качок, свиней. Була наполегливою жінкою і ніколи не сиділа склавши руки».
У Любові Дробач залишилося троє синів, онуки, правнук.
