Марія народилася в селі Усть-Путила Чернівецької області. В дитинстві переїхала з батьками на Харківщину, звідки родом була мама. За фахом була кранівницею. Працювала на фермі, потім - старшою лаборанткою на пункті прийому буряків Куп'янського цукрового заводу.
Марія жила в селі Піски-Радьківські Ізюмського району. На початку квітня 2022-го навколо села почали частішати і гучнішати вибухи – наближалася окупація. Марія вірила в краще і до останнього не хотіла евакуйовуватися.
«7 квітня мама вирішила виїжджати разом зі своєю доброю знайомою. Їхати мали з Краматорська евакуаційним потягом, - згадала донька Тетяна. - Вранці 8 квітня вона зателефонувала. Сказала, що вже чекає в Краматорську на вокзалі. Була задоволеною, що наважилася виїхати. Коли ми розмовляли, я почула в слухавку вибух. І останнє мамине «ах» – у неї влучив осколок. Потім почувся вереск людей. Я довго кричала: «Мама, мама, алло!». Але вона не відповідала».
Російські війська атакували залізничний вокзал у Краматорську ракетою «Точка-У» з касетними боєприпасами. 121 людина отримала поранення, 61 – загинула.
Загиблу Марію Дубовик відвезли до моргу в Дніпро. Звідти тіло забрала старша донька і встигла поховати в Пісках-Радьківських, а ввечері того ж дня село окупували.
«Мама була дуже доброю. Вміла втішити так, як ніхто – без усяких нарікань, дуже лагідно. Мала стомлені очі, була усміхнена. Мама любила співати. Була учасницею місцевого фольклорного колективу. Вони не лише співали народні пісні, а й відтворювати старовинні місцеві обряди – весілля чи хрестини», – пригадала донька Тетяна.
У Марії Дубовик залишилися три доньки, п'ятеро внуків, троє правнуків, сестра і брат.