За словами очевидців, під час падіння будинку Раїса змогла вижити. Її руку придавило важкою плитою, підняти яку без спецтехніки було неможливо. 5 або 6 днів вона ще прожила. Сусіди приходили її годувати, давали води.
«Кожен день я спускався до неї, пролізав крізь завали. Допомоги не було жодної. Вона була при тямі. Ми годували її, перевдягали. Потім Раїса попросила солодкого, розвели воду з медом. Коли спустився із цим, а там – усе. Не дихає. Я їй очі закрив…», – пригадав Сергій Штанько, сусід загиблої.
Раїса Галушка була родом зі села Червоний Лиман Харківської області. Закінчила Харківський педагогічний фаховий коледж. Деякий час мешкала у Білгороді в Росії, а згодом переїхала в український Ізюм. Працювала на оптико-механічному заводі, останні роки була нянею.
«Вона дуже любила дітей, з теплотою розповідала про своїх підопічних. Тітка Рая любила в'язати, а я – зв’язані нею речі. У мене ціла колекція речей, які вона зв'язала. Коли намагалася вибратися з Харкова в березні 2022 року і постало питання, що спакувати у валізу, то обрала й дві майки від тітки… Вона знала всю історію нашої великої родини, про всіх родичів, спілкувалася з усіма, до всіх їздила в гості. Я дуже любила слухати її розповіді», – розповіла Влада, племінниця загиблої.
У Раїси було двоє дітей. Незадовго до повномасштабної війни помер її син. Донька Ірина загинула 9 березня 2022 на Першотравнневій, 2.
Після того, як тіло Раїси Галшуко вдалося витягнути з-під завалів, її поховали на стадіоні. Згодом ексгумували.
У Раїси Галушки залишилися онук, племінники та інші рідні.
У січні 2023 року вулицю Першотравневу, 2 перейменували на вулицю Пам’яті.
