Віктор народився у місті Новгород-Сіверський Чернігівської області, був другим серед шістьох дітей. Після школи працював на освоєнні цілини, на м'ясокомбінаті.
У 26 років приїхав у Рубці, де влаштувався монтером у радіовузлі. Тут одружився, разом із дружиною ростив її доньку Катерину. У парі з коханою прожив 25 років, 2007-го дружина померла.
Останні роки Віктор жив у Рубцях із падчеркою та її дітьми. Незадовго до окупації села вона з донькою та сином евакуювалися. Віктор захотів залишитися. Сказав: «Їдете на місяць-два, скоро побачимося. Я тим часом посаджу картоплю. Поки приїдете, буде готова».
«Через якийсь час я батьку зателефонувала. Він розповів, що вчора посадив картоплю, а сьогодні її викопали. Тобто був такий обстріл, що через осколки майже вся зверху опинилася, – розповіла Катерина. – Я просила сусідку, щоб наглядала за ним. Вона говорила, щоб не переживала – він завжди ховається в підвалі. Потім зайшли окупанти і зник зв'язок із селом».
Російські окупанти зайшли в Рубці 26 квітня 2022. Вулицею, де жив Віктор Харченко, їхав бронетранспортер, окупанти стріляли з нього по будинках.
«Може, їм не сподобалося, що в нас вікна були закладені мішками з піском і землею... Вони вистрілили два рази у наш будинок. Осколок потрапив батьку в голову», – сказала Катерина.
Односельці знайшли загиблого в кімнаті на ліжку, загорнули в ковдру і неподалік сараю прикопали. Після звільнення села Збройними Силами України чоловіка поховали на кладовищі.
«Він мене прийняв, як рідну доньку. Хоча між нами не було великої різниці у віці, бо був на шість років за маму молодший. Він мав добру душу й у всьому мені допомагав», – сказала Катерина.
У Віктора Харченка залишилися падчерка, її діти й інші родичі.