«Батько з братом і дядьком спершу поралися на городі, а коли пішли в дім снідати, роздався удар. Сусід чув, як вертоліт злетів з боку Ковалівки, де були окупанти… Поранена тітка Наталія дійшла до сусіда і попросила спробувати витягнути чоловіків з-під завалів, але самотужки він зробити цього не міг. А коли подзвонив до Борівської пожежної частини, йому сказали, що приїхати відмовляються. Люди пів години ще кричали з-під завалів, бо були живі… А розібрати палаючі завали без пожежників було неможливо», – розповіла донька Тетяна.
Анатолій Гонтар був родом з Новоєгорівки Луганської області. Там зростав та навчався. Працював в агрофірмі комбайнером і трактористом, а потім облаштував власну пасіку. Також займався домашнім господарством.
Через повномасштабне вторгнення деякий час мешкав з родиною у селищі Борова Харківської області, куди їм допомогли евакуюватися.
«Мій тато був дуже добрий. Ніхто від нього ніколи і слова поганого не почув. Завжди веселий, життєрадісний, умів підтримати, не відмовляв у допомозі. Вільний час присвячував родині, вона для нього була на першому місці. Був чудовим сімʼянином», – додала донька.
В Анатолія залишилися дружина, дві доньки, внучка та інші рідні.
