Віктор народився в Яцківці. Працював водієм. У вільний час і на пенсії із захопленням займався садівництвом, а ще розводив кролів. Місцевість славиться лісами, тож чоловік ходив по гриби та ягоди.
Повномасштабна війна застала Віктора в рідному селі. 24 квітня 2022, на Великдень, ворог почав заходити до Яцківки. Село розташоване так, що одна його частина лежить в низині, а інша – на узвишші.
«Танки стояли на горі й розстрілювали будинки, як в тирі. Окупанти ще ходили по вулицях і стріляли всюди – у вікна, в погреби, – розповіла донька Надія. – Батьки ховалися від обстрілів у погребі. Раптом тато вирішив вийти на вулицю. За 10 хвилин вийшла мама. Побачила, що палає будинок, а поруч загиблий батько, і в нього горять ноги».
Наступного дня в Яцківці йшли бої. Хата Горкунів стояла вщент згоріла. У літній кухні господиня знайшла покривало. Разом із сусідкою загорнули Віктора і відвезли тачкою на цвинтар. Самі викопали яму і поховали чоловіка біля сина, що загинув за 25 років до цих подій.
«У батька на його вік було чудове здоров'я. Ще міг би довго жити. Не пив. Ліків не приймав, бо то для нього була «хімія». Він був живчиком і любив товариство», – додала Надія.
У Віктора залишилися дружина, донька, двоє внуків та інші родичі.