Миколі був 51 рік. Народився у селі Архипівка Чернігівської області. Навчався у фаховому коледжі у Кривому Розі. Потім поїхав працювати в Миколаївку. Одружився, у родині народилося двоє дітей. До Миколи часто йшли по допомогу односельці та друзі.
«Усе своє життя він працював інженером, і працював не для себе, а для інших, для нас. Він сідав у комбайн і виїжджав у поле, щоб зібрати хліб. І цей хліб з’являвся на столах у мільйонів людей. І тільки ми знали, скільки за цим стояло його терпіння, раннього підйому, спини, яка боліла, втоми, яку він не показував назагал, – розповіла донька. – Тато був чоловіком, якого не кожна жінка зустріне в житті. А наша дорогоцінна мама – зустріла. Їх любов була глибокою, як океан. Сильною. Мовчазною, але відчутною у всьому. Вони були одне для одного Всесвітом».
«Він був найкращим спеціалістом і найщирішою людиною, яку я коли-небудь знав. Завжди на позитиві, усім допомагав. Мені запам’яталося, як він працював ще в сусідньому господарстві, то був і токарем, і зварювальником, і на тракторі, і на комбайні їздив. Він заряджений був на розвиток підприємства. Умів і людьми керувати, і місцевим допомагав. Знаходив той баланс, щоб і працівники були задоволені, і підприємство не страждало. Спеціаліст високого рівня. Я в житті таких людей, як він, ніколи не зустрічав. Для нас це дуже важка втрата», – розповів Юрій Юрій Сенько, товариш і керівник підприємства, де працював Микола.
14 липня 2023 року Микола виїхав на роботу раніше, близько 7.00. Зазвичай він приїжджав о 9-й, а тоді хотів помити автомобіль на тракторній бригаді, що за 6 кілометрів від його дому, згадує Юрій: «Він щоранку віз із села ще п’ятьох працівників на роботу, а тут поїхав сам. Може, це врятувало їхні життя».
«Коли тата звірськи вбила ворожа країна, для нас світ змінився назавжди. І ми щодня вчимося жити без нього – хоч, чесно, ми ще не вміємо. Його ім’я стало символом сили, надійності та мудрості для багатьох людей. Він був і залишаєшся Людиною з великої літери. Він був більше, ніж просто тато. Він був тим, хто тримав усе – сім’ю, дім, роботу, серце мами, нас. Він був тим, хто завжди знаходив відповіді та рішення… Дякую за кожен твій день, коли ти робив щось для нас, забуваючи про себе. Дякую за любов, яку ти не казав словами, але якою було пронизано все. Дякую, що ти був саме таким. Я пишаюся тим, що саме ти – мій тато. Ти навіки у наших серцях», – додала донька.
У Миколи Гориславського залишилися дружина, донька та син.
