Миколі було 75 років. Народився й жив у Великому Бурлуку. Закінчив дев’ять класів школи, а після того, як отримав водійське посвідчення, розпочав роботу водієм у районній дорожній організації. Згодом пройшов строкову службу. Коли повернувся додому, продовжив працювати в «Райавтодорі».
У молоді роки обожнював грати на баяні, співати, виступав у духовому оркестрі. Мав чудові організаторські здібності. Будучи на пенсії, проводив час із родиною, допомагав у вихованні онуків.
«Це була людина-свято. Комунікабельний, дружелюбний, харизматичний, добрий. Він умів знайти спільну мову з кожною людиною. Усі його любили та поважали», – розповіла невістка Ірина.
«Микола Васильович був людиною активної життєвої позиції – легкий на підйом, життєрадісний, із добрим почуттям гумору. Щирий, відкритий душею, він ніколи не відмовляв у допомозі. Дбайливий господар і людина великого серця», – додали у Великобурлуцькій селищній раді.
Поховали Миколу Грінька у рідному селищі.
У нього залишилися дружина, донька, син, невістка, онуки.