«Я була в морзі, бачила вогнепальні поранення. Брата розстріляли з близької відстані вздовж паху. Окупанти не дозволяли місцевим ховати загиблих. Це робили для того, щоб налякати людей, придушити їхню волю», – сказала сестра Олега, Наталія.
Олегові Грищенку було 44 роки. Народився на Київщині. Жив у Бучі. За фахом був радіомеханіком. Працював вантажником, двірником на поліграфічному підприємстві в Києві. Вдома мав майстерню, де ремонтував техніку.
«Я старша від Олега на 12 років. Це мій єдиний рідний брат. Я його виховувала і няньчила, він був наче моїм сином. З дитинства брат мав слабкий зір… Олег був гарним сім’янином, набожною, спокійною людиною. Не мав шкідливих звичок. На роботу з Бучі до Києва постійно їздив на велосипеді. Олег захоплювався фотографією. Часто з дітьми вирушав на природу, фотографували краєвиди».
Після початку повномасштабного вторгнення російського вторгнення Наталія з Олегом підтримували зв’язок. У Гостомелі, де мешкала сестра, вже не було водопостачання. Олег набрав велику пляшку води і вирушив до сестри, аби допомогти. Його розвернули на російському блокпості. Забрали телефон, наказали повертатися додому.
Олег Грищенко, за словами рідних, вийшов із дому орієнтовно 5-6 березня. Він зустрівся зі своїм другом Віталієм Виноградовим. Вони обоє зникли.
Через тиждень після зникнення Олега його дружина з дітьми евакуювалися з Бучі. А згодом у їхній будинок прилетів снаряд. Зруйнував майстерню Олега, а також частково пошкодив оселю.
Олега Грищенка поховали 13 квітня 2022-го у Бучі.
У загиблого залишилися дружина, троє дітей, рідна сестра і племінник.
