Володимир народився у Вільнянську. За фахом – електрик. Працював у будівельній компанії, згодом на підприємстві Укрграфіт, а після виходу на пенсію – у дитсадку. Мав золоті руки, усім допомагав, якщо треба було щось полагодити. Обожнював мисливство і риболовлю.
«Останні п’ять років дідусь боровся з онкологією, та попри це постійно їздив рибалити. Сніг, дощ, град – йому було байдуже: якщо запланована риболовля, він поїде», – розповіла онука Аміна.
21 червня, за вісім днів до трагедії, Володимирові Гирі виповнився 71 рік. Зібралась уся родина, щоби відсвяткувати.
«Тоді бабуся згадала, що вони прожили разом 49 років, і наступного року буде золоте весілля. Дідусь жартівливо казав: «Вдягнеш фату, будемо танцювати і святкувати». Але все склалось інакше… 29 червня ввечері по нашому місту вдарили двома ракетами. Дідусь не брав слухавку, коли телефонували йому, і тоді я все зрозуміла… Згодом нам зателефонували з поліції. Дідусь їхав на мопеді додому від друга, з яким збирався на риболовлю наступного дня, й опинився в епіцентрі вибуху», – сказала Аміна.
У Володимира Гирі залишились дружина, син і онуки.
