Михайло Яровий був родом із Донецька. Закінчив місцевий політехнічний університет, хіміко-механічний факультет. Працював позаштатним консультантом у Державній комісії України по запасах корисних копалин. У 2014 році він із рідними змушений був утікати з рідного від війни, яку проти України почала Росія. Через два роки родина оселилася в Ірпені.
«У мене була щаслива сімʼя, але Росія «визволила» нас двічі: у 2014-му, коли ми бігли з Донецька, і в 2022-му – в Ірпені. У мене вкрали майбутнє, а минуле тепер – усе в сльозах. Мій чоловік запропонував перейти на українську ще до війни. У памʼять про нього ми тепер не спілкуємося російською. Але жити без коханої людини з кожним днем дедалі важче», – сказала дружина Михайла, Марина Ярова.
Повномасштабне російське вторгнення застало Михайла Ярового в Ірпені. Він і родиною довго не міг виїхати, бо місто було оточене. Усе ж вранці 6 березня разом наважилися на евакуацію власним авто. Та російська армія розстріляла колону під селом Стоянка, незважаючи на написи на вікнах: «діти», «дети». Внаслідок атаки були загиблі та поранені. Родина Михайла Ярового не постраждала – їм пощастило того разу повернутися назад до паркінгу будинку, де вони мешкали.
«Увечері, коли не було сповіщення про повітряну тривогу, ми піднялися у нашу квартиру на 15 поверсі, щоб помити трирічного онука і взяти продукти. Орієнтовно о 21.00 поряд із будинком пролунав гучний вибух. Ми кинулися на вихід. Другого вибуху вже не чули – це було пряме попадання снаряду в квартиру. Першими бігли донька з онуком і я, ми вижили… А наші хлопці закрили нас своїми тілами. Мій чоловік Михайло загинув миттєво, а син помирав у мене на руках», – розповіла Марина Ярова.
У Михайла Ярового залишилися дружина, донька та онук.
