Валерій усе життя мешкав у Івашках. В ранньому віці втратив матір. Після школи вчився у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Від початку повномасштабного вторгнення не покидав Івашок й допомагав односельцям. Був волонтером, привозив гуманітарну допомогу, допомагав із ремонтами після обстрілів. Незадовго до загибелі допоміг відновити електропостачання після чергового удару по селу.
«Був добрим, відповідальним, завжди готовий прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Всіх завжди підтримував і вірив у Перемогу», – розповіла про племінника тітка Оксана.
«Валера ріс добрим, життєрадісним і чемним. Був дуже працьовитим, любив правду і боровся за справедливість. Він став третім за три роки війни зі свого класу, кого забрала війна», – сказала вчителька Золочівського ліцею Юлія.
У Валерія залишилися бабуся, яка його виховувала, батько, брат і дівчина, з якою вони зустрічалися кілька років.
