Віктор Олексійович жив у селі Благодатівка, понад 30 років був головою сільради, а потім став головою старостинського округу. Благодатівка майже з перших днів війни стала окупованою територією. Віктор Олексійович не покинув громаду. Він їздив за гуманітарною допомогою для своїх земляків до Кривого Рогу. А коли бої біля Благодатівки стали вкрай інтенсивні, виїхати за межі села було неможливо. З часом у людей закінчувалися харчі. Вони мололи дерть та пекти коржі замість хліба. Люди були вимушені брати гуманітарну допомогу в окупантів, які не возили її до села, а вимагали, щоб Віктор Олексійович самостійно їздив до них.
«Як би йому не хотілося виїхати у безпечне місце на підконтрольну Україні територію, він не міг залишити людей, які обирали його головою понад 30 років. Тож кожного разу, ризикуючи своїм життям, він все таки привозив людям харчі та ліки. І не тільки до свого села, а й до сусідніх населених пунктів. Окрім цього, Віктор неодноразово під обстрілами відвозив поранених селян до лікарні», – розповідає дружина Галина Яценко.
6 червня Віктор разом із дружиною поїхав за черговою гуманітарною допомогою. І вже коли родина поверталася додому, у рідному селі Благодатівка потрапила під ворожий обстріл. Уламок ракети влучив в авто. Віктор Олексійович загинув за кермом, на очах у своєї дружини, яку було поранено.
«Це не лише втрата для родини, а й велика втрата для громади, для якої він так багато зробив і ще б міг так багато зробити. Всі ми знаємо, якби ворог не прийшов, Віктор Олексійович був би живий. Він загинув як герой», – каже про чоловіка дружина Галина Яценко.
У Віктора залишилися дружина, троє дітей, четверо внуків та багато рідних і друзів, які не можуть змиритися з його втратою.
