Володимирові було 62 роки. Народився у Києві. Вивчився на годинникаря і працював за фахом. У молодості займався греблею на байдарках. 2005 року переїхав до Світильні, звідки походив його рід.
«Дядько мав зо два метри зросту, був міцним. Через проблеми зі судинами йому ампутували ноги і він пересувався на візку. Однак був цілком самостійним. Сам собі прав, готував. Розвагою його останніх років був городик, до якого він нікого не підпускав. Зробив між рядками широкі проїзди. Садив до себе кішку, брав сапочку і цілими днями вирощував помідори, огірки. Збирав і висушував яблука. Завжди мав кілька мішків горіхів.. Постійно був чимось зайнятий», – розповів племінник Денис.
Володимир Колоша жив із племінником, його дружиною та дітьми. Після початку повномасштабної війни, шостого березня 2022 року, вони евакуювалися, а Володимир виїжджати відмовився.
«Як ми його не вмовляли, але він категорично сказав, що це його дім і не збирається ні від кого тікати», – розповів Денис.
Проти ночі 8 березня російські війська почали обстрілювати Світильню. Один снаряд потрапив у кімнату, де був Володимир.
Будинок внаслідок удару згорів. Останки загиблого вранці знайшли односельчани і заховали в підвалі.
Після обіду до Світильні зайшли окупанти. Родичі змогли поховати Володимира 12 квітня, після звільнення села Збройними Силами України.
Володимир Колоша був удівцем. Із рідних у нього залишилася лише сім'я племінника.