Надія народилася в Казахстані у багатодітній родині. Була найстаршою з-поміж восьми дітей. Дорослою переїхала зі синами-двійнятами в Україну, у місто Луганськ. Потім оселилася на Київщині і прожила тут останні 18 років. До пенсії мала кілька робіт – була операторкою ТЕЦ, планшетисткою на військовому аеродромі, штукатурницею-маляркою.

Будинок родини Надії стояв біля траси Київ-Чернігів. Вона жила разом з сином, невісткою та онукою. 

«Коли почалася повномасштабна війна, ми постійно спостерігали потоки машин на трасі – всі тікали. Вибухи ставали частішими, було страшно. Ми вирішили евакуюватися, але бабуся не хотіла їхати, бо тут дім, тварини, земля», – розповіла онука Анастасія.

Востаннє рідні почули голос Надії 8 березня 2022 року. Вона вийшла на відеозв’язок. Показала танки з вікна, було чути вибухи. А останні фото були з підвалу, де ховалася з собакою й котом. Потім зв'язок обірвався, бо окупанти розбили вишку.

«Ми вірили, що ось-ось бабуся вийде на зв’язок. Але згодом дізнались, що під час мінометного обстрілу постраждав будинок. Бабуся і собака загинули, коли грілися біля печі. Їх знайшов сусід, поховав як зміг на кладовищі, за що йому велика подяка», – додала онука.

Після звільнення села Збройними Силами України тіло Надії ексгумували та перепоховали.

«Мою бабусю згадують щирою, доброю, чесною і справедливою; людиною з великим серцем. Весела, відкрита, начитана, дуже товариська – її знали й любили багато людей. Вміла берегти таємниці, була уважною і мудрою. Легко йшла на контакт і вміла підтримати. Обожнювала прикраси, парфуми, тварин і квіти. Любила в’язати – всій родині дарувала теплі шкарпетки. Пригощала смачними пирогами, пекла хрумке печиво і взагалі дуже смачно готувала. Любила доглядати клумби. Квіти у неї росли по всьому подвір’ю. Хоч їх іноді витоптував собака або міг випадково скосити тато – ніколи не злилась надовго й кожної весни садила щось нове. Сусіди розповідали, що навіть під час обстрілів бабуся збирала уламки скла від вікон і підмітала двір. Вона завжди мріяла, щоб наша родина жила у великому будинку. Діти, онуки, правнуки – всі разом. Та через війну всі роз'їхалися по світу», – додала онука.

У Надії Корнільцевої залишилися два сини, онуки й інші родичі.