Анатолієві було 70 років. Народився у селі Липки на Хмельниччині. Мешкав в обласному центрі, де спільно з дружиною збудували дім. Анатолій працював кранівником. На пенсії був охоронником на заводі. Любив поратися по господарству, щось майструвати. Разом із дружиною доглядали сад, город. Мали кролів і качок. Згодом господарство перевелось і залишились тільки коти і собаки, які ще довго бігали по руїнах знищеного обстрілом будинку.
«Батько любив майструвати, постійно щось зварював. Мав багато інструментів. Казав – якщо ти живеш у своєму будинку, то інструмент має бути свій. Передав свій досвід у чому міг. Разом із мамою вони постійно будували свій добробут. Дуже любили працювати на землі. Любили, щоб були в домі гості, співали на застіллях українських пісень. Любили нас із братом і наші сімʼї. Мій старший син був із ними більше, ніж з нами… Мама з татом вчили любити і поважати як свою, так і чужу працю. Вчили любити країну і бути добрими. Намагалися дати все найкраще своїм дітям», – розповів син загиблих, військовий ЗСУ Євген Корольков.
З Анатолієм та Валентиною попрощалися 24 березня.
У Анатолія Королькова залишилось двоє синів із дружинами та п’ятеро внуків.
