Володимиру Олександровичу було 59 років. Із юнацтва він працював на заводі «Азовсталь». Майже 40 років був робітником у рейкобалковому цеху. Це важка праця, але він любив свою роботу. Володимира поважали і цінували колеги. Він був позитивною людиною, усміхненим, в гарному настрої. Був люблячим і турботливим чоловіком, батьком, дідусем. Під час бойових дій у Маріуполі, ризикуючи життям, під обстрілами він відвідував родичів.
«Тато був завжди позитивний, жартував багато. Будь-яку компанію міг притягувати до себе. Любив дуже рибалку. Так хотів вийти на пенсію та рибалити. Не встиг», – розповіла дочка Олена.
Поховати Володимира Крапівіна через постійні обстріли міста не вдалося. Місце його поховання невідоме.
У Володимира Крапівіна залишилися дружина, син, дочка та онук.