Світлана Лапай – із Гостомеля, провела там майже все своє життя. Кілька останніх років працювала в комунальному підприємстві «Гостомель УЖКГ». Понад 10 років жінка щасливо жила зі своїм цивільним чоловіком. Любила проводити час із внуком Олександром.
У перший день повномасштабної війни Світлана разом з Андрієм та Сашком виїхали з Гостомеля, оскільки поряд був аеропорт та військова частина. Через кілька годин донька Світлани Олена Магльована приїхала до них у садове товариство, аби забрати сина. Пригадує, як мама востаннє обійняла її, і попросила залишити дитину з нею. Але Олена таки вирішила забрати сина.
«До 18 березня ми з мамою постійно зідзвонювалися. Вона казала, що військовослужбовці РФ базуються поряд. А 18 березня мама мені подзвонила, та я вже не чула, що вона каже. Це був останній дзвінок…», – розповіла Олена.
Того дня Світлану Лапай та її чоловіка Андрія Веретельника росіяни розстріляли. Сусіди поховали їх на подвір'ї. Після деокупації донька перепоховала маму та вітчима на місцевому кладовищі.
«Моя мама була щирою, доброю та світлою людиною. Вона дуже любила життя і хотіла жити. Моя дорога мамулічка… Мені дуже тебе не вистачає… Ми з Сашею сумуємо за тобою. Я завжди пам'ятатиму, як ти мене обійняла того останнього разу і сказала, що я сильна і з усім впораюся… Я не здамся. Все витримаю. Але і не пробачу твого вбивства ніколи…», – розповіла донька Світлани Олена Магльована.