Олексієві було 38 років. Народився в Рубцях. Вивчився в Маріуполі на слюсаря. Працював різноробом. Жив із батьками. Від народження мав проблеми зі здоров'ям: різкі перепади тиску, кровотечу з носа. 5 жовтня 2021 року він три дні був у комі.
22 квітня 2022 року жителі Рубців ховалися від обстрілів по підвалах та погребах. В селі окупантів зустріли українські підрозділи, і ворог зазнав утрат. Однак утримати Рубці не вдалося. Вранці окупанти зайшли в село. Вони розстрілювали будинки та ходили по людських обійстях із перевіркою.
Батько Олексія Лавроненка залишався паралізований у хаті. Олексій із матір'ю саме вийшли з погреба, коли на їхнє подвір'я ступили окупанти.
«Їх було 8-10. Одразу роздягнули сина і поставили на коліна. В нього були татуювання – якесь полум'я, ще одне на потилиці. Військовий, який найближче до сина стояв, сказав, що сьогодні вони втратили 20 своїх, і після цього – бабах! Застрелив Олексія», – згадала мати Зоя Лавроненко.
Жінка з сусідами викопали на подвір'ї яму і в ній поховали загиблого. Втім, могила не була глибокою, її підмивали дощі.
З часом матері Олексія довелося звернутися до суду, щоби юридично визнали смерть сина, станом на кінець 2025 року Зої ще не вдалося отримати свідоцтво про смерть Олексія .
Мама згадує, попри нездужання, Олексій займався спортом. Мав багато друзів. До нього часто зверталися по допомогу, і він ніколи не відмовляв.
«Син любив техніку. Наприклад, склав із двох мотоциклів один. Мав хист до куховарства. Мабуть, успадкував це від мого батька. Особливо добре йому вдавалося м'ясо. Але навіть елементарну яєшню так приготує, що пальчики оближеш. Немає дня й хвилини, щоб я його не згадувала», – розповіла мама Зоя.
Батько Олексія помер. У нього залишилися мати, старший брат і син від цивільного шлюбу.
