З початку повномасштабного вторгнення Циркуни потрапили в російську окупацію, а в травні 2022-го село звільнили Збройні Сили України. Та обстріли не припинилися, Циркуни і далі потерпали від ударів ворога.
«Ми не виїжджали з села. Не мали куди, та й тримали господарство, худобу, кролів, нутрій, мали двох вівчарок. Гадали, якщо село вже звільнили, то буде все добре», – розповіла мати Людмила.
Віталієві було 29 років. Народився у Циркунах. Навчався в Харківському Національному університеті внутрішніх справ. Деякий час працював у поліції, а згодом змінив фах і влаштувався на завод.
«У поліції робота була важка, доводилося конвоювати засуджених, бути присутнім на судах. Зарплати не вистачало. Син був маленький, худенький... Згодом вирішив звільнитися. Пішов працювати штампувальником на завод у Харкові. Там йому більше подобалося», – додала мати.
Людмила згадує сина добрим, спокійним. Він не хотів їхати з Циркунів і казав, що в такий час треба допомагати іншим. Разом з іншим чоловіками гасив пожежі, накривав плівкою продірявлені через обстріли дахи, носив літнім людям гуманітарну допомогу.
У Віталія залишилися мати і батько.
