Андрій був родом із Оріхова. Зростав та ходив до школи в рідному місті. Згодом вивчився на тракториста-машиніста в Оріхівському училищі. Утім працював не за фахом – займався ремонтом у квартирах та будинках, був кочегаром у котельні Оріхівської багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування. У вільний час любив ходити по гриби та ловити рибу.
Під час повномасштабної війни Андрій вирішив не виїздити з Оріхова. Залишився і волонтерив – підвозив місцевим жителям воду, гуманітарну допомогу. Годував собак і котів, які не мали господарів. Підтримував українських захисників, допомагав зі збором коштів на бронежилети, тепловізори, дрони. Мав ютуб-канал, на якому розповідав про наслідки обстрілів російської армії.
«Це була дуже добра дитина», – сказала мама загиблого Наталія Мандрич.
Прощання з Андрієм відбулося у Запоріжжі, оскільки його рідне місто перебувало під щільними обстрілами. Опісля тіло загиблого кремували й поховали в Оріхові.
В Андрія Мандрича залишилися мама, син і цивільна дружина.
