Під час повномасштабного російського вторгнення Людмила Іванівна жила в Лівобережному районі у приватному будинку. Під щільний обстріл окупантів цей район потрапив одним із перших.
9 березня Людмила вийшла до сусідів, щоби попросити хліба та води, адже магазини вже не працювали і купити харчі змоги не було. А власні запаси – закінчилися. Тоді й почався мінометний обстріл. Разом із 65-річним сусідом Веніаміном Людмила Іванівна загинула біля свого будинку.
«Спочатку сусіди поховали тьотю на городі біля свого дому. У червні 2022-го наші полонені, під автоматами, її тіло ексгумували. Це був жах: голими руками, без захисту, спека. Мама плакала, коли розповідала», – згадала племінниця Олена.
Людмила Іванівна народилася у Маріуполі. Понад 45 років працювала зубною технікинею у стоматологічній лікарні №2. Мала авторитет у колег, навчала молодих спеціалістів.
Своєї сім'ї жінка не мала. Усе життя присвятила праці. Дуже любила бавитися з племінниками та їхніми дітьми. У молодості багато подорожувала. Її пригадують доброю та чуйною.
«Вона була чесною, справедливою, завжди відстоювала правду. Завжди казала, що Україна – незалежна держава! Останні роки життя насолоджувалась змінами міста на краще. Любила проводити час у Театральному сквері. Була для мене за другу маму. Це тяжка втрата», – додала племінниця.
У Людмили Іванівни залишилися сестра, племінниця, двоюрідні онуки.