Під час повномасштабної війни Наталія з родичами хотіла врятуватися з міста, виїхати. Поки був звʼязок, писала повідомлення подрузі Ольги, яка була в Польщі. Просила допомогти виїхати.
«Вперше вона написала мені вночі 25 лютого. Писала, що дуже страшно. Донька плаче. Бабусі погано. Я шукала, як їм виїхати. Але постійно чула, що з Маріуполя виїхати неможливо. Вона відправляла повідомлення щодня вранці до 2 березня. В останньому повідомленні йшлося, що вимкнули світло. І запитувала, чи я знайшла можливість вивезти їх. Але виходу з Маріуполя не було», – розповіла подруга Ольга.
12 березня родина спробувала виїхати в колоні з 12 автівок. Окупанти розстріляли колону…
Наталія народилася і жила в Маріуполі. Самостійно виховувала доньку Алісу. Працювала дистанційно – займалася пошуком людей для роботи за кордоном. Мала веселу вдачу, була компанійською.
«Із Наталією ми ходили до одного садочку, разом виступали, грали на музичних інструментах. Якось посварилися через цукерки і стояли по кутках. До школи вона прийшла до нас у другій половині першого класу. До її приходу я була найвища і тут – на тобі. Наташа прийшла і виявилося, що вона вища за мене на голову. Я ще пам'ятаю, як їй тоді сказала: «Ей, Морозко, тобі ще не набридло за мною бігати? То садок, то школа», – пригадала подругу Ольга.
У Наталії не залишилось нікого із найближчих рідних. Де вона похована – невідомо.
