«Ми тримали кіз і я тоді щодня возив молоко у бомбосховище, там діти були. Поїхав і того разу. А потім бачу: літак над головою пролетів, випустив ракету… Я назад, а люди кричать: селище нафтовиків горить! (так називають частину села, де жила родина – ред.). Дружина була на подвір’ї якраз у мить прильоту. Мене лише дві-три хвилини вдома не було, й отаке сталося», – пригадав Петро, чоловік Людмили Муравейник.
Останки загиблої сусіди зібрали в ящик і поховали. Після звільнення області у квітні 2022-го була ексгумація та чин похорону на місцевому кладовищі.
Людмила Муравейник народилася у Чернігові. Після школи працювала на швейній фабриці, потім поштаркою, а ще – радисткою на газорозвідувальному підприємстві.
Людмила мала проблеми зі здоров’ям і з часом отримала групу інвалідності. Працювала вдома: вирощувала гладіолуси і продавала їх на ринку. Потім поралася у саду, тримала з чоловіком кіз. Подружжя прожило разом майже 50 років. Мали дітей, дочекалися онуків.
Після вибуху будинок Муравейників згорів. Не залишилося фотографій, документів, особистих речей. Пан Петро оселився у модульному будинку.
«Дуже не вистачає моєї Людмили. Навіть сусіди кажуть, що немає з ким поговорити тепер. Вона так любила спілкуватися, організовувала всіх, допомагала тим, хто потребував... А тепер я один лишився», – сказав чоловік.
У Людмили Муравейник залишилися чоловік, син і онука.
