«У той день ми з донькою прокинулися від страшного вибуху. Посипалися шибки. Я накрила собою дитину. Ми були на 4-му поверсі, а Максим – на 1-му, на кухні, курив біля вікна. Саме туди впала ракета. До тіла колишнього чоловіка мене не пустили сусіди, там було дуже страшно...», – розповіла колишня дружина Віталіна Артюхова.
Максимові було 36. Упродовж вісімнадцяти років працював в Укрзалізниці. Обіймав посаду оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду у маріупольському вагонному депо.
Максима згадують, як чудового сусіда та надійного товариша, чуйну, щиру людину. Він мріяв про донечку і коли вона народилася, дуже радів, обожнював її.
«Усі знайомі знали: якщо потрібна допомога, то він точно не відмовить. Підніме всіх, кого можна, і обов'язково зробить усе, щоб допомогти. Максим мав багато планів на життя... У ті кілька днів війни, що він встиг побачити, думав про свою сім'ю, друзів, роботу. Про все, тільки не про себе. Усіх заспокоював і казав, що все обов'язково буде добре. Ми пам'ятаємо його веселим і добрим. Людиною, яка хотіла і вміла допомагати», – додала Віталіна.
«Ми памʼятаємо його, як дуже добру людину», – сказали колеги-залізничники про загиблого.
Чи вдалося поховати Максима – невідомо.
У нього залишились донька Кароліна, батько, молодший брат, колишня дружина.
