Наталія народилася та жила в Яровій. Працювала на Ізюмському тепловозоремонтному заводі. Власної родини не мала.
«Ми мешкали поряд, і вона виховувала мене, як сина. Коли почалася повномасштабна війна, я вивіз свою сім'ю, сам пішов воювати, а тітка залишилась одна. Сама садила город. Просив її виїжджати, але казала, що їй треба посадити город, аби було що їсти, коли ми повернемося додому», – розповів племінник Юрій.
9 вересня 2025 року о 8.54 чоловік зателефонував тітці. Вона сказала, що зараз має приїхати машина «Укрпошти», тож піде отримувати пенсію. Близько 10.40, коли Наталія стояла в черзі, російські війська вдарили туди КАБом.
«Тітка була хорошою людиною, комунікабельною. В селі всі її знали і поважали. Коли моїх батьків не стало, вона про мене піклувалася, як про свою дитину. Якби не війна, вона могла би ще жити й жити», – розповів племінник.
У Наталії Нежиденко залишилися сестра, племінники та інші родичі.