Микола народився у селі Дніпровське Чернігівської області. Працював водієм пасажирського автобуса. У різні роки возив людей по Україні та за кордон: у Великобританію, Італію. Дружина Славіна каже – чоловік мав добре серце й умів виходити зі складних життєвих ситуацій; із ним вона завжди почувалася захищеною.
19 березня 2022 року ворог обстріляв Павлівку зі застосування касетних боєприпасів, згадує Славіна: «Ми з чоловіком збиралися йти в підвал: він не біля дому, а окремо стоїть. Чоловік сказав, що вимкне газовий котел, бо так рекомендували робити, коли обстріл. А я пішла. Чекала-чекала, його все не було. Виходжу на вулицю, бачу до сусідів за кілька будинків був приліт, гараж посеред вулиці лежить, там люди бігають. Я ж подумала, що мій Микола там, серед людей. Він завжди комунікабельний був, всім хотів допомогти. Згодом там прибрали, я підійшла. Мені сказали, що Колі тут не було. Я й подумати не могла, що він загинув на сусідній вулиці – за 100 кроків від нашого дому», – розповіла Славіна.
Далі були тяжкі випробування – пошуки тіла біля моргу у Чернігові, організація поховання, складнощі з тим, аби знайти домовину.
Через небезпеку обстрілів загиблого Миколу з Чернігова до кладовища в Павлівці згодився перевезти лише один чоловік – й він узяв за послугу тисячу доларів. А під час церемонії прощання російські військові обстріляли кладовище. Славіна каже, що після цього знепритомніла.
«Ми з чоловіком прожили разом 50 щасливих років. Вони пролетіли, наче один літній теплий вечір на природі за містом. Саме такі спогади в мене від нашого шлюбу. Миколи був дуже добрий, щирий, товариський, прекрасний батько і дідусь. Як ми раділи, коли в нас з’явилися онуки. Зараз онука втішає свою маму, каже, що дідусь тепер живе на веселці. Дуже шкода, що все так обірвалося, моє життя зруйновано. Я ходжу по двору, ось це Коля зробив, і це. Дуже сумно і боляче без нього», – поділилася Славіна.
У Миколи залишилися дружина, дві доньки і двоє онуків.