У травні Геннадію Омельченку мало виповнитися 65. Він народився в Нікополі. В молодості працював гальваником. Пройшов військову службу. Згодом здобув освіту в рибному технікумі Білгород-Дністровського. Близько 30 років працював державним інспектором рибоохорони – спершу в рідному місті, потім в Енергодарі на Запоріжжі.
Із початком війни на сході України став на захист Батьківщини. Через два роки був змушений повернутися до цивільного життя через стан здоров’я: зокрема проблеми з колінними суглобами.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Геннадій розвозив допомогу маломобільним групам населення, дітям; доставляв корм для покинутих тварин, підтримував українських захисників, багатьох із яких знав особисто.
«Геннадія Миколайовича знали як добру, щиру, світлу людину, якій можна довіритися. Його поважали за чесність, відкритість і готовність допомогти. Мій чоловік прожив чесне, гідне, наповнене турботою про інших і любов’ю до рідної землі життя. Був люблячим батьком, дбайливим дідусем, відданим другом і справжнім українцем. Його добре ім’я житиме в серцях усіх, кому пощастило знати цю світлу людину. Його смерть – глибока рана для всіх, хто його знав і любив», – сказала дружина Людмила Омельченко.
У Геннадія Омельченка залишилися дружина, троє синів і донька.
