Анна народилася у Житомирі. Після успішного закінчення ліцею у 2020 році вступила до Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана на спеціальність «економічна кібернетика». Жила в Києві разом із коханим. Планували майбутнє, мріяли про власну домівку і велику сім’ю. Останні роки Анна працювала у сфері аналітики даних і маркетингових досліджень.
«Анютка була такою дитиною, про яку можна тільки мріяти! Я завжди пишалася своєю донечкою, у всьому її підтримувала. Вона, така натхненна, активна і цілеспрямована, якось по-особливому вміла радіти життю, насолоджуватися моментом, відчувати щастя. У дитинстві для неї ніколи не було проблеми, чим себе зайняти. Вона малювала, співала, танцювала. Змалку була налаштована на успіх. Дуже відкрита, щира, щедра… Вміла дарувати радість усім навколо – батькам, рідним, друзям. Все їй вдавалося – не без зусиль, не без праці, але завжди досягала бажаного. Легко і з задоволенням вчилася, намагаючись розібратися у суті, копнути глибше. Відвідувала гуртки, курси англійської, була учасницею шоу-театру. Ще старшокласницею Аня підробляла, будучи репетиторкою з математики та англійської мови. А на другому курсі університету працевлаштувалася й була успішною і в навчанні, і в професійних кроках. Дуже самостійною була. Незалежною. Вражало її вміння комунікувати з людьми – була такою товариською, повсякчас із друзями, колегами. Її всі любили», – сказала зі сльозами мати Анни, пані Тетяна.
«Навколо них із Володимиром об'єднувалися люди, які несли світло. Їхні сусіди підходили до нас і дякували за дітей. Вони завжди з ними віталися, бажали гарного дня, говорили приємні слова. А ще вони обоє дуже любили котів. Мали двох. Одного котика рятувальники знайшли зразу, а інший приходив на руїни 13 днів. Ходив по їхньому другому поверсі. Потім його спіймали і передали нам», – розповіла мати Володимира Мосєйчука Людмила.
З Анею та Володимиром прощалися у Києві, у Володимирському соборі. Туди прийшли сотні людей із квітами. Труни загиблих стояли одна поряд із іншою.
«Наші родини об’єднали кохання наших дітей і велике горе… Та не тільки наші родини втратили – це рана і біль усієї країни! Гине цвіт України! Скільки гарного і доброго вони могли б створити… Наше життя розділилося на «до» і «після». У пам’яті рідних Анна – завжди світла, усміхнена, сильна і добра дівчина, яка мала великі мрії і щиро вірила у майбутнє», – додала Тетяна.
В Анни Павлік залишилися батьки, молодша сестра, бабусі й рідні.
