Тіла російські окупанти дозволили шукати тільки через місяць. Ідентифікували людей за татуюваннями чи особистими речами. Олену з чоловіком опізнали сусіди за двома ознаками: обидва були невеликі на зріст; їх знайшли в обіймах. Про подружжя казали: «тільки вони могли ось так бути разом, обіймаючись…» і «коли їх відкопали, вони були ніби впаяні одне в одного…»
Олена родом із Білорусі. Її родичі жили в Ізюмі та сусідньому селі Капитолівка. Одна з тіток і познайомила Олену з майбутнім чоловіком Миколою. Вони багато років жили разом. Усе дозвілля проводили спільно, любили походи на річку поруч із домом, їздили до туристичних місць Харківщини і Донеччини. Розписалися Олена і Микола незадовго перед повномасштабним вторгненням.
Олена була техпрацівницею у школі. Багато робила для затишку своєї квартири й усього будинку. Сусідка згадує: «Вона ніколи не відмовляла в допомозі. Коли і про що не попросиш. Тиха була, а коли почалася пандемія, взялася щодня дезінфікувати два під’їзди, щоб ніхто не захворів».
Знайомі кажуть, не можуть згадати, щоб вона з кимось сварилася, любили Олену за гостинність і тихий спокій, яким оточувала друзів.
