Віктор народився в Шестовиці, що за 20 кілометрів від Чернігова. Дитиною зіграв в епізоді фільму «У бій ідуть лише «старики» Леоніда Бикова – зйомки були в селі на початку 1970-х. Потім любив часто переглядати цей фільм.
За фахом був слюсарем автотранспорту. Працював водієм. Грав у футбол за місцеву команду. Займався лижним спортом. Отримував чимало нагород у змаганнях. Жив у Чернігові.
«Ми познайомилися у 2000 році на День автомобіліста: працювали в одній компанії. З того часу й жили разом. Займалися бізнесом: возили товари і продавали на ринку. Останні роки Віктор розвозив продукти у мережі супермаркетів. Він мав прекрасне почуття гумору, був дуже добрим. Спортивний, щирий, товариський. Не можу звикнути, що його більше немає. Його друзі щороку приходять на цвинтар 23 березня – згадати про Віктора», – поділилася цивільна дружина Віра.
Перед повномасштабною війною Віктор був у Шестовиці. 24 лютого 2022 приїхав додому в Чернігів, а потім знову вирушив село, згадує Віра: «Там худоба була, чоловік мав дістатися Шестовиці, щоби нагодувати. Я планувала приїхати згодом. Транспорт уже не курсував, то він ішов пішки від останньої тролейбусної зупинки Чернігова. Ніколи не забуду, як бачила його востаннє: він махнув рукою, попрощався і пішов із квартири; а за хвилину повернуся. Каже: забув поцілувати. Притис міцно до себе, поцілував, попрощався і пішов. Це назавжди в пам’яті», – пригадала Віра.
Виїхати з Чернігова Віра не змогла. Син чоловіка долучився до війська. А 28 лютого Віктор повідомив, що в село зайшли окупанти. Сім-карту забрали, тому він дзвонив від сусідів раз на кілька днів. Востаннє – 22 березня. Утім не сказав, що збирається до Чернігова.
«А 24 березня подзвонила сусідка, запитувала, коли ми в Шестовицю повернемося. Кажу: хто – ми? А вона й сказала, що Віті немає, думала, він у Чернігові. До 1 квітня ми не знали, де він. А коли окупанти залишили село, його знайшов місцевий фермер», – сказала Віра.
У Віктора Садового залишилися цивільна дружина і син від першого шлюбу.
