Оксана працювала черговою будинку відпочинку локомотивних (поїзних) бригад Синельниківського локомотивного депо. Співробітницею Придніпровської залізниці була майже 10 років.
Дуже любила родину і щоразу поспішала додому після роботи. Багато часу й сил віддавала чоловікові, синам. Пам’ятала дні народження друзів, їхніх дітей, колег і сусідів. Охоче допомагала кожному, хто просив, та й без прохань теж. Була невтомною людиною, чудовою господинею.
«Я познайомився з Оксаною, коли прийшов з армії у відпустку, – розповів чоловік Сергій, він теж залізничник. – Пішов прогулятися і серед молоді побачив її, скромну дев’ятикласницю з двома косами. Зустрілися поглядами, я відразу зрозумів, що вона – моя доля. Після армії кілька років ми зустрічалися, а потім стали подружжям. Попри свою скромність, Оксана була справжньою душею не тільки нашої родини, а й компанії друзів, сусідів, батьків однокласників наших хлопчиків. Любила щось організувати, придумати. Квітники біля будинку, город, садок та упорядкований газон – це її задум і втілення. І оточуючих запалювала своїми ідеями. Хлопці наші багато чого взяли від мами. Ілля – такий же скромний і наполегливий, з відмінною пам’яттю, Ваня – невтомний моторчик, як і Оксана, дотепний, товариський, душа класу та футбольної команди, в якій деякий час грав. Зараз цікавиться риболовлею – і до нового захоплення ставиться відповідально, як мама до кожної своєї справи».
«Це була людина-сонце. Поріг переступає і вже усміхається, кожного підбадьорить, заспокоїть, зігріє своїм ясним світлом. Дуже охайна – скрізь у неї чистота, аж блищить. Квітники біля входу насадила – око радіє, і жодної бур’янинки. Удома в Оксани така ж краса, її будинок здалеку видно. Оксанина свекруха якийсь час теж у нас працювала, не могла нахвалитися невісткою, інакше як донечка, розумниця, господиня її не називала. Люди від Оксаниного тепла добрішали, нам її дуже не вистачає», – сказала завідувачка будинку відпочинку локомотивних бригад Лідія Коваль.
Маргарита Борсук, голова профспілкової організації Синельниківського локомотивного депо, додала, що Оксана Стороженко була тендітною й лагідною, дуже порядною та вихованою: «Уникала будь-яких суперечок, шукала з людьми спільну мову».
У Оксани Стороженко залишилися чоловік Сергій, сини Ілля та Іван й інші рідні.
