Поряд із селищем стояли українські війська. Раптом почався бій, перестрілка. Михайло Ситюк із кумом заховалися в погріб. Після п'яти годин Михайло вирішив, що час іти додому, адже там чекає і переживає мати. Чоловік вийшов за хвіртку. Навколо було тихо. Раптом окупанти розстріляли Михайла в спину з автомата. Тоді ж неподалік вбили ще двох людей.
«Бабуся почала хвилюватися. Без почуття страху пішла шукати дядька, – розповів племінник Михайла Андрій. – Знайшла загиблим… Але люди ховалися, ніхто не міг їй допомогти забрати. Вона повернулася додому по тачку, хотіла сама тягнути, та не подужала. Коли наступного дня повернулася на те місце, тіла вже не було».
Тим часом уночі, щоб не бачили окупанти, місцеві жителі забрали загиблих і закопали на городі. Після звільнення Збройними Силами України селища відбулася ексгумація, загиблих поховали на кладовищі.
Михайло Ситюк народився у Великій Димерці. Жив удвох із матір'ю. Займався домашнім господарством. У вільний час любив рибалити. Був одружений, однак ще в молоді роки пара розлучилася.
У загиблого залишилися мати і племінник.
