У будинку Ніни того дня був також сусід і сват Віталій Сотник. Він зайшов провідати онуків і приніс продукти. Життя Віталія теж відібрав той снаряд.
«Я тоді був біля будинку, отримав численні поранення. Мій, на той час 12-річний, син був у домі. Він дивом вижив. Маму з тестем завалило уламками», – пригадав Олег Тевкун.
Ніну і Віталія поховали спершу на подвір’ї, а після звільнення Чернігівщини у квітні 2022-го перепоховали на цвинтарі.
Ніна народилася у селі Левковичі. Навчалася у Чернігові у технікумі при підприємстві «Хімволокно». Потім працювала там – обслуговувала машини у ткацькому цеху.
У 45 років вийшла на пенсію і вирішила повернутися у рідне село. Збудувала дім у Левковичах. Розводила кролів, мала чимало пород. Вирощувала сад, працювала на землі. Обожнювала природу. Мала непосидючий характер. Взимку любила в’язати.
«Мама спершу безвилазно жила у селі, а потім, коли почалися проблеми зі здоров’ям, я на зиму забирав її у Чернігів. У теплу пору вона знову поверталася в Левковичі. Її сусідами були батьки моєї дружини. 24 лютого 2022 року ми всією родиною приїхали в Левковичі. Вважали, що там буде безпечніше. Крім того, бензину не було, щоб їхати кудись на захід України. Так ми потрапили в окупацію. Жили на околиці, російські окупанти туди особливо не потикалися. Лише після того, як обстріляли, приходили, тицяли в мене пістолетом. Думали, що я військовий, якого прихистили», – розповів Олег.
У Ніни Тевкун залишилося двоє синів та четверо онуків.