Вікторові Ваську було 59 років. Він був родом із села Негрово на Закарпатті. У 1985-му з бригадою будівельників приїхав до Рубленого Харківської області. Познайомився з майбутньою дружиною Ларисою. У пари народилося двоє синів. Коли померла двоюрідна сестра дружини, Віктор із Ларисою взяли її доньку до себе і виховували як власну.
У Рубленому чоловік починав усе з нуля. Ким тільки не працював – то на свинокомплексі, то випасав худобу, то був трактористом. За деякий час уже мав свої трактори, брав паї в оренду і створив фермерське господарство. Також був депутатом Великобурлуцької районної ради та Вільхуватської сільської ради кількох скликань.
У 2024 році з дружиною переїхав до селища Великий Бурлук.
«У селі Рубленому на ньому все трималося. Він піклувався про літніх людей, знедолених, безхатченків. Міг нагодувати, на городі допомогти. Коли з водою були проблеми, він і це вирішив. Уже під час повномасштабної війни під обстрілами допомагав людям виїхати, вивозив майно, поранених доправляв до лікарні. Згодом дбав, щоби будинки, знищені внаслідок російських обстрілів, були вкриті дахами та мали вікна», – розповіла подруга родини Світлана Уткіна.
Попрощалися з Віктором Васьком у Харкові, а поховали – у Великому Бурлуку.
У нього залишилися дружина, двоє синів, донька, семеро внуків і дві сестри.
