Микола жив у багатоквартирному будинку з батьком і тіткою. 24 лютого 2022, повернувшись із роботи, розповів рідним, що розбомбили склад, де він працював вантажником.
«Я просила: «Коля, тікай у Бровари. В тебе там стільки друзів». Але він відповідав: «Ні-ні, ми з Юриком будемо разом». Юриком він називав батька», – згадала тітка Галина.
21 березня після обіду до села увійшли російські війська. Микола з батьком саме повернулися з ферми, де працював останній. Раптом поряд з їхнім будинком розірвався снаряд.
Юрій стояв біля балкона, йому дісталося найбільше осколків. Микола теж отримав поранення, але зміг надати батькові допомогу – перетягнув ногу, щоб не стік кров'ю, і відтягнув у коридор, розповіла Галина: «Але тут стіну пробив ще один снаряд і вилетів аж до сусіда в кухню. Хлопців оглушило. Після цього забігли друзі Колі, привели його до тями. А Юра вже був мертвий».
Орієнтовно 24 березня Микола Волоха зник: пішов із друзями заряджати телефони, бо електропостачання в Плоскому не було, і відтоді його не бачили.
Невдовзі тітка почала шукати племінника. Сусідка розказала, як незадовго до звільнення Збройними Силами України села окупанти говорили про якийсь погріб, що там «гниють два тіла, заберіть».
«Нас зібралося шукати 9 людей, – пригадала Галина. – Знайшли Колю разом із товаришем Сашею Хандуріним. Були розстріляні в голови. Мабуть, над ними знущалися, бо в Саші був козацький чуб, то знайшли його відрізаним».
Микола народився у Плоскому. Вивчився на маляра-штукатура. Працював вантажником на складах.
«Ми жили разом. Мене він називав мамою. Рідна мати його покинула, з 10 місяців я його виховувала. В школі непогано вчився. Ходив по гуртках, брав участь у всіх виставах, був дуже комунікабельний», – згадала Галина.
У Миколи залишилися тітка і старший брат.
