«У нашому селі російських окупантів не було. Вони їхали на Миколаїв та на Баштанку цілими колонами. Коли з-під Миколаєва ЗСУ їх вигнали, окупанти пішли у селище Засілля. Звідти їх теж прогнали й тоді ворог зупинився у Благодатному. Саме звідти російські солдати і стріляли по нашому Партизанському», – пригадує дружина Юрія, Наталя.
Загиблий від російських обстрілів Юрій Журавель усе життя мешкав на Миколаївщині. Здобув освіту кіномеханіка, втім працював на інших роботах – водієм, електриком, останні роки – трактористом у місцевого земельного орендаря.
З початку повномасштабного вторгнення родина Журавель долучилася до волонтерства – зокрема, готували їжу солдатам ЗСУ, які перебували в Партизанському. Наталя каже: «Віддавали останнє». Згодом Юрій відправив дочку та дружину у Вінницьку область, а сам залишився вдома, на господарстві.
«Він любив, щоби вдома був порядок, любив щось будувати, машини любив. Для сім’ї завжди старався. Був хорошим батьком і дідусем, дуже любив дітей та онуків. Спокійний. Всі його поважали. В селі нікому зла не зробив. На роботі його розуміли. Він такий був, що міг все зробити. Тямущий. Дуже добрий чоловік був, але так склалося, що війна забрала його в нас», – розповідає дружина Наталя.
Обстріл 31 березня пошкодив будинок Юрія – там немає даху й родичі не можуть повернутися до свого помешкання. Тимчасово живуть у місті Новий Буг.
«Я не можу прийти до тями. Нам дуже його не вистачає. Юрій ходив на роботу, я теж ходила. Господарство тримали велике. Тепер роботи в селі немає, бо розбили всю ОТГ. Донька хворіє, потрібні кошти на лікування. Дуже важко. Якби хоч дах був над головою, а й того немає…», – сказала дружина Юрія.
Юрія Журавля поховали у Баштанці – туди його тіло відвезли захисники України. У нього залишилися дружина, три дочки, шість онуків та літня матуся.
