Останки його тіла знайшли сапери за півтора роки. Восени 2023-го вони розміновували територію, що за 16 кілометрів від селища. Біля повороту на Шестовицький аеропорт за 100 метрів від дороги спрацював прилад саперів. Почали розкопувати і знайшли кістки. ДНК-аналіз показав, що вони належать Андрієві Зубку. Чоловіка поховали у лютому 2024 року на місцевому кладовищі у Михайло-Коцюбинському.
«Я під час окупації був у іншому місті. Розмовляв з батьком приблизно о 12.00 у день, коли він зник. Тато казав, що я нескоро потраплю додому, що в село заїхало багато військової техніки. Він тоді якраз заряджав телефон у автівці, зв’язок був поганий… Згодом я дізнався, що він поїхав у ліс, імовірно, хотів передати нашим військовим інформацію про колони. Родина просила його залишитися вдома, але він не послухав. З того часу ніхто тата не бачив…», – розповів Денис, син Андрія Зубка.
Андрій народовися і все життя прожив у Михайло-Коцюбинському. Після школи навчався на столяра. Потім його мама почала займатися бізнесом: виготовляти та продавати зелень. Андрій вирішив долучитися до сімейної справи. Вирощував салати, петрушку, кріп, огірки, продавав це все на оптових та роздрібних ринках.
Син каже, що найбільше тато любив подорожувати. Обожнював відпочинок на морі та в Карпатах.
«Ми з родиною часто відвідуємо могилу тата. Якихось особливих традицій вшанування немає. Шкода, що й на місцевому рівні ніхто не згадує про загиблих цивільних», – поділився Денис у вересні 2024 року.
В Андрія Зубка залишилися син, донька, дружина, батьки та двоє братів.
