Микола народився у селі Новоподільське Дніпропетровської області. Зростав у багатодітній родині. Старанно вчився у школі – був прикладом для братів і сестри.
У 2002 році закінчив ПТУ, опанувавши фах тракториста-машиніста та водія автомобіля категорії «С». Працював у Кривому Розі монтером колії на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті.
Власної родини у Миколи не було: він багато працював та піклувався про батьків, братів і сестру.
«Мій братик був найкращим. Добрим, щирим, веселим, доброзичливим і справедливим, – поділилася сестра Ніна Гілічук. – Він завжди підставляв плече, йому неважливо було, знайома це людина чи геть чужа. Його поважали рідні, колеги та побратими».
На захист України Микола став 1 квітня 2014 року. Підписав контракт і служив у лавах НГУ. Брав участь в АТО/ООС. У 2017-му Храм перевівся до 501 батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти.
У 2021 році отримав поранення, і за станом здоров’я його мали списати. Але Микола залишився у війську і продовжив боронити Україну під час повномасштабного вторгнення. Був гранатометником 2-ї десантно-штурмової роти.
Кілька місяців Микола Андреюк із побратимами стояв на захисті села Широкине під Маріуполем. Звʼязку не було. Лише раз написав сестрі, що живий, але російські війська оточують – тому він спалив документи і залишив гранату на випадок полону. Проте 4 квітня 2022 року Микола таки потрапив у полон:
«Тільки наприкінці травня 2023 року мені прийшло повідомлення, що його вивезли з Оленівки за місяць до теракту. Потім – тиша. І лише у січні 2024 року звільнився з полону десантник Сергій Мудрий, який сидів із братом в одній камері. Сказав, що брат живий. Але на той момент ані він, ані я не знали, що Микола вже у морзі Києва. Його повернули ще в грудні 2023 року, а я про це дізналася лише за чотири місяці», – розповіла сестра.
Микола вдвічі схуд і важив не більше 60 кг. 14 листопада 2023 року серце воїна зупинилося.
«Микола був патріотом свого народу та своєї країни. Мені тебе, братик, дуже не вистачає...», – додала Ніна.
Воїна нагородили медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України», а також почесним знаком «Маріуполь. Відстояли – перемогли».
Поховали Миколу у Кривому Розі на Центральному цвинтарі.
У нього залишилися мати, три брати, сестра та племінники.
