Олександр Антоненко народився в Єкатеринбурзі, РФ. Коли хлопцю було чотири місяці, родина переїхала до міста Лубни на Полтавщині. Малий Сашко любив грати у футбол, рибалити та кататися на велосипеді, а ще – солодке та дарувати дівчатам ромашки. Мав багато друзів.
У 2013 році Олександр закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1, згодом опанував професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва у Войнихівському професійно-технічному училищі. Працював у Лубнах і Харкові обвалювальником м’яса та різноробом.
У 2020 році проходив строкову службу в Маріуполі, а потім підписав контракт із НГУ (військова частина 3057). Олександр забезпечував громадський порядок у місті.
«Йому дуже подобалося нове місто — Маріуполь. Подобалося відчуття самостійності, що він став незалежним. Син почав будувати плани на майбутнє. Востаннє він був у нас вдома в лютому 2021 року, приїжджав у відпустку. Ми багато спілкувалися, Сашко завжди у нас такий життєрадісний, веселий був. Цілих десять днів був вдома, він їздив до бабусі з дідусем, ходив до хрещеної», – розповіла його мати Ольга.
З початком повномасштабного вторгнення Олександр боронив Україну в лавах стрілецького батальйону Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ на посаді старшого стрільця патрульної роти. З 24 лютого зв’язок із ним був втрачений.
Щоб повернути тіло захисника додому знадобилося понад рік. У рідних Лубнах з Олександром Антоненком попрощалися 9 червня 2023 року. Поховали оборонця Маріуполя на Новаківському кладовищі.
Посмертно Олександра нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися мама та двоє братів.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
