Ігор народився в селі Вістова Івано-Франківської області. З дитинства жив у селі Володимирці Львівської області. Там закінчив місцеву школу. Потім здобув фах слюсаря-зварювальника у Коломийському вищому професійному училищі №14. Після строкової служби певний працював на заводі у місті Стрий. Згодом переїхав за кордон. Останні роки жив у Польщі, працював таксистом.
На початку повномасштабного вторгнення Ігор займався волонтерською діяльністю. Згодом вирішив повернутися на Батьківщину. 5 березня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Служив на посаді заступника командира взводу в 116-ій окремій механізованій бригаді. З квітня 2022-го впродовж 8 місяців боронив Сумщину. Пройшов навчання за кордоном, потім разом із підрозділом вирушив на Запоріжжя. Під час виконання бойових завдань декілька разів отримував контузії, але все одно залишався на фронті.
«Чоловік з неймовірною усмішкою... Вірний присязі, справжній командир... Просто справжній! Багато хто його знав особисто і завжди саме таким – справжнім патріотом своєї країни! Він завжди переживав за своїх побратимів, був для них найліпшим другом і найліпшим командиром! Він постійно казав таку фразу: «Хто, як не я! Обіцяю, все буде Україна!» – розповіла цивільна дружина загиблого Олеся Єлпідіна.
Поховали Ігоря в селі Володимирці на Львівщині.
2 жовтня 2023 року на фасаді Володимирцівської школи відкрили меморіальну дошку на його честь.
В Ігоря залишилися любляча родина, друзі та побратими.
