Валерій народився у селі Новогригорівка Миколаївської області. Закінчив Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Посилено займався спортом, був кандидатом у майстри спорту зі змішаних єдиноборств.
У 2015-му добровольцем став на захист Батьківщини, брав участь в АТО на Донбасі. Добре знався на картах та техніці, читав книги про тактику ведення бою. У 2017 році за підсумками проведення бойових стрільб отримав відзнаку «Кращий командир зенітної установки ЗУ-23».
Молодий офіцер завжди дбав про свій особовий склад. Був командиром зенітно-ракетних військ, командиром підрозділу, потім – взводу, пізніше – роти. Мав позивний «Хохол» і завжди повторював: «Хохли не тікають».
2018 року одружився з дівчиною Анастасією. Молоде подружжя планувало майбутнє. Однак згодом почалася повномасштабна війна. Валерій командував ротою вогневої підтримки 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
«Згадую, який він був життєрадісний, як любив життя, завжди кудись поспішав, був у постійному русі. Гарно малював, залишилось дуже багато ескізів, займався татуюванням, цікавився агрономією. Він планував збудувати будиночок біля річки, мати діток і жити в спокої, засадити поле пшеницею і поставити пасіку в своєму садку. Мріяв піднятися в гори, займатись улюбленою справою, досягти висот у спорті і навчити своїх дітей любити Батьківщину. Він зміг зберегти сотні життів і за мільйони боровся. Він відвойовував життя кожного з особового складу ціною власного. Він пишався нашим військом, нашим народом. Тепер я маю це життя прожити за нас двох», – розповіла дружина Анастасія.
Посмертно старший лейтенант Болгов нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Поховали офіцера у рідному селі на Миколаївщині.
Вдома на Валерія чекали мама Наталія та дружина Анастасія.
