Андрій народився в селі Бабухів Івано-Франківської області, жив в обласному центрі. Там закінчив Національний технічний університет нафти і газу. Більшу частину свого життя був музикантом: трембітарем гурту «КораЛЛі», саксофоністом у «Фріссон бенд», лідером гурту «Смерічка». Також працював інструктором у гірськолижній школі. Андрій був громадським активістом, пластуном, мультимузикантом. У вільний час любив ходити в гори та читати книги.
Повномасштабна війна змусила чоловіка змінити фах і взяти до рук зброю. Він долучився до Збройних Сил України та вирушив на фронт. Воював у лавах 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Обіймав посади командира відділення-командира бойової машини, а також командира та головного сержанта взводу.
«Мій чоловік – це про силу духу, відважність, мужність, патріотизм, вірність, любов, відданість, жертовність. Пташик – це ясність розуму, мудрість, наполегливість, лідерство. З ним ніколи не було страшно, як в житті, так і на полі бою. Таких, як Пташик, не було і не буде. За своє коротке життя, він став прикладом для всіх нас, приклад гідного життя Українця. Чи існує кохання після смерті? Існує, і воно ще більше, ніж було за життя, бо до кохання додається вдячність, яку ніколи не забудеш. Він сказав на випадок, якщо загине: «Живіть таке гідне життя, щоб потім мали мені що розказати», – розповіла Дана Чепіль.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою «Залізний Пластовий Хрест» та відзнакою Івано-Франківського міського голови «За честь і звитягу».
10 жовтня 2023 року воїна поховали на Алеї Героїв цвинтаря в селі Чукалівка під Івано-Франківськом.
У Андрія залишилися батьки, дружина та троє братів.
