Максим народився в Краматорську Донецької області. Опанував спеціальність інженера-економіста у місцевому економіко-гуманітарному інституті. Дуже любив тварин, товаришував з усіма: птахами, плазунами, черепахами, їжаками, собаками, котами, ящірками, лисами, кіньми. Любив збирати гриби.
«Ліс – то була його стихія. Гори та море – його родичі, вони мали спільну мову», – розповіла мати Тетяна.
Максим пішов на війну серед перших: спочатку служив у добровольчому батальйоні «Донбас», а з 30 квітня 2015 року уклав контракт з «Азовом».
«Завжди ретельно вибирав собі товаришів, котрим довіряв думки та погляди. Захоплення військовою технікою, видами зброї, а також заняття спортом дуже стали йому у пригоді під час бойових завдань. Охоче передавав досвід побратимам та товаришам, навіть коли перебував у короткотривалих відпустках вдома, – розповіла Тетяна. – Одного разу на моє питання по службі відповів: «Сказати правду не можу, а говорити неправду не буду». Відтоді ми цю тему не обговорювали ніколи».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим знаходився на базі підрозділу. З матір’ю спілкувався лише в SMS і короткими відео. Двічі воїнові вдалося зателефонувати – 7 та 13 березня. Під час останньої розмови, яка тривала кілька хвилин, боєць немов прощався: «У мене все добре, не хвилюйся, ми обов’язково переможемо. Бережи себе», – сказав він матері. Того дня Максим підбив російський бронеавтомобіль «Тигр» із ручного протитанкового гранатомета РПГ-7.
«Даня - максимально позитивна, відкрита, щира і дуже приємна людина. Був відданим, вірним підрозділу, справі та ідеї, – поділився побратим Сток. – Відмінний командир роти. А ще Даня офігенно стріляв з РПГ. Він був другом нашого взводу розвідки. Тому, коли почалися бої в Маріуполі й бійців бойової спецпідготовки відряджали до підрозділів, Даня доєднався до нас. Він виходив на позиції, палив ворожу техніку, стріляв по противниках. І все це робив з посмішкою на обличчі. Загинув під час прориву колони російської техніки: Даню смертельно поранило осколком від танкового снаряда. Тіло побратими евакуювали, але, на жаль, не змогли поховати. Загибель Дані – велика втрата класної людини та професіонала».
За життя Максима нагородили пам'ятним знаком «Захисник Маріуполя», відзнакою Президента «За участь в АТО», нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу», відомчою заохочувальною відзнакою МВС «Вогнепальна зброя» та нагрудним знаком МВС «За відвагу в службі», а вже посмертно – і орденом «За мужність» III ступеня.
«Я щиро пишаюся своїм мужнім, надійним, чесним, хоробрим героєм, справжнім воїном, захисником своєї Батьківщини! Ти лишив дуже теплі спогади в душах товаришів і знайомих, які й наразі тримають зі мною зв'язок. Світла тобі пам'ять, синку, велика надія, що ми зможемо тебе поховати з честю», – сказала мати захисника.
Станом на червень 2025 року оборонця досі не поховали.
У нього залишилися мама Тетяна, похресниця Варвара, її родина, а також інші рідні та близькі. Чотирилапий друг захисника, американський стафф Тіт, тепер живе з друзями захисника в Краматорську.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
