Олег народився та жив у місті Золочів на Львівщині. У 2008 році закінчив у обласному центрі національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Прикладна фізика». У мирному житті займався будівництвом і програмуванням. Працював у Польщі, Німеччині, Словаччині. Мріяв відкрити власну будівельну фірму за кордоном. Любив проводити час з сім’єю, з батьками в селі.
Під час повномасштабної війни Олег став бійцем в/ч 3113 Національної гвардії України. Воював на посаді стрільця. Своє псевдо «Буся» взяв на честь улюбленого пітбуля, завдяки якому познайомився з дружиною.
«Не дарма кажуть, що війна забирає найкращих! Олег був, є і буде серед людей, з яких треба брати приклад. З першого дня нашого знайомства я зрозумів, що він людина слова, на нього завжди можна розраховувати, що в найбільш скрутний момент він не залишить в біді!» – написав про Олега його побратим.
«8-го березня привітав мене, свою дружину та донечок, тоді зібрався і пішов. Я запитала: «Куди ти йдеш, ти ж не маєш військової підготовки?». А він відповів: «Мамо, рішення прийнято й обговоренню не підлягає, не піде ж тато 60-річний, треба йти таким, як я!». Олег старався ніколи мене не тривожити, завжди писав всім: «У мене все добре», – розповіла його мати.
«Для мене він – найкращий чоловік на світі, кохання з першого погляду. Олег завжди був цілеспрямованим, з кожним днем намагався ставати кращим. Він назавжди буде в серцях рідних людей», – сказала дружина Надія.
Посмертно Олега Гайкового нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в селі Підгір’я на Львівщині.
