Олександрові було 55 років. Він народився в Миколаєві, там зростав та навчався. Спершу ходив до школи №40, а потім – №32. Перед строковою службою в армії пропрацював робочим-слюсарем на Миколаївському суднобудівному заводі. Далі у цивільному житті був водієм. Їздив на КамАЗах, вирушав у рейси по Україні та за кордон. Вільний час любив проводити з родиною.
Із травня 2015 року підписав контракт зі Збройними Силами України. Захищав Батьківщину під час війни на сході в складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в селі Сопине, що на Донеччині. Потім був Маріуполь, бої за місто. Олександр обіймав посаду водія у тій же бригаді. 11 квітня 2022 року він потрапив до полону з території Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.
«Він був спокійний, дружелюбний, товариський. Завжди можна було попросити його про допомогу», – розповів рідний брат Вадим Гаркуша.
Тіло бійця повернули до України в лютому 2024-го. Брат Олександра їздив на впізнання до Києва. А 2 березня захисника поховали в рідному місті.
В Олександра залишилися донька та рідний брат з родиною.
