Володимир народився в Маріуполі. Вчився у школі №28 і коледжі №74. Опанував професію зварювальника у Приазовському державному технічному університеті, проте жодного дня не працював за фахом..
«Вовчик ріс звичайним хлопцем, але з загостреним відчуттям справедливості. Завжди був готовий всім допомогти, бо був добрим. Любив футбол і своє місто. Дуже цінував дружбу та стояв горою за друзів. Найбільше цінував у людях надійність, відданість і справедливість, бо і сам був таким. У вихідні від служби дні любив зібратися на природі з друзями, посидіти в родинному колі. Після одруження дружина Наталя та синочок Богданчик стали його життям, він їх безмежно любив», – розповів батько захисника Ігор.
З 2009 року Володимир служив за контрактом у 1-му Донецькому прикордонному загоні, був начальником ремонтно-експлуатаційної групи відділення матеріального забезпечення.
«Володимир був душею компанії. Полюбляв збиратися всією родиною та друзями. Ці зустрічі були для нього емоційною підзарядкою. Він був чесною та доброзичливою людиною. Навіть у надскладних ситуаціях завжди допомагав побратимам. Міг віддати останнє та ніколи не поступався своїми людськими принципами», – розповіла дружина Наталя Гузар.
Чоловік боронив незалежність України від початку війни: брав участь в АТО та ООС на території Донеччини. Зарекомендував себе як професіонал, який відповідально та сумлінно ставиться до службових обов’язків.
З початком повномасштабного вторгнення Гудзон у складі свого підрозділу та спільно з військовослужбовцями «Азова» стояв на захисті Маріуполя. У складі зведеної групи виконував бойові завдання в мікрорайоні «Східний». Також Володимира залучали до бойових чергувань, щоб виявляти рух російської техніки та попереджувати спроби наступу ворога.
15 березня група, у складі якої був Володимр Гузар, у запеклому бою здобула автомобіль «Урал» з боєкомплектами до групової зброї та продуктами харчування. Гудзон також неодноразово чергував, щоб до пункту тимчасової дислокації прикордонного загону на меткомбінаті «Азовсталь» не пройшли ворожі диверсійно-розвідувальні групи.
З 17 по 20 квітня на спостережних постах поблизу «Шлакової гори» Володимир виявляв сили противника та допомагав побратимам коригувати вогонь. З 25 квітня по 5 травня в оперативному підпорядкуванні командирові 1-го батальйону окремого загону спеціального призначення «Азов» виконував бойові завдання в Лівобережному районі та на території метзаводу.
Гудзон вийшов з «Азовсталі» у ворожий полон 16 травня.
«Пройшов все пекло Маріуполя та «Азовсталі», пережив теракт в Оленівці. Потім його вивезли в Росію, де вороги і закатували. Що йому довелося там пережити, лише Богу відомо. Батьки втратили свого єдиного сина, Україна втратила свого захисника. Без батька залишився синочок Богданчик. У скорботі кохана дружина. Володя житиме у нашій пам'яті вічно», – сказала тітка Олена.
Тіло воїна кремували лише в травні 2024 року. Воїна поховали в колумбарії на Лісовому кладовищі в Києві.
За гідну службу Володимира Гузара нагородили нагрудним знаком «Відмінний прикордонник» та «10 років сумлінної служби». Посмертно захисника відзначили медаллю «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Із найближчих родичів у Володимира залишилися мати Раїса, батько Ігор, син Богдан, дружина Наталя.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
