Олександр народився 2 червня 1988 року в селі Дубове Запорізькій області. Після школи опанував професію газоелектрозварювальника в Запоріжжі. У 2015-му вперше підписав контракт: служив у 93-й окремій механізованій бригаді. Уже наступного року Олександр воював в АТО, за що отримав відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції».
«Пізніше він повернувся додому на відпочинок до своєї сім’ї. Працював на птахофабриці. Любив рибалити: ловив рибу та раків. Але згодом знову підписав контракт. Тепер вже з 56-ю окремою мотопіхотною бригадою 37-м батальйоном», – розповіла дружина Вікторія.
У цьому підрозділі на посаді стрільця-помічника гранатометника Олександр зустрів повномасштабне вторгнення.
«30 березня він уже не вийшов на зв'язок, а 1 квітня потрапив у полон у Маріуполі. Про загибель я дізналася від дівчат, які мене додали до групи ІЛ-76. Була велика надія, що діти ще зустрінуться з татом, але в листопаді 2024 року повернули його рештки. Я з дітьми знаходилася в Польщі, коли мені подзвонили з поліції та повідомили, що потрібно здати ДНК. Я взяла сина, поїхали здавати. Коли почали порівняльні експертизи, то виявилося, що 50% вірогідності, що він. Потім були ще експертизи – і стовідсотковий збіг», – розповіла дружина.
Олександра Єськова поховали 2 серпня 2025 року на кладовищі Правобережжя в Запоріжжі.
«Мій чоловік був відповідальною, чуйною, радісною, щасливою та усміхненою людиною», – сказала Вікторія.
У оборонця залишилися дружина та четверо дітей.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
