Олег народився 12 жовтня 1978 року в селі Осична Вінницької області. У 1995 році із відзнакою закінчив місцеве професійно-технічне училище №44 за фахом апаратника стерилізації консервів, варщика. Ще з дитинства дуже любив різну техніку, тому одразу після служби в армії пішов навчатися – згодом отримав посвідчення водія та тракториста-машиніста. Упродовж життя працював у різних сферах, щоб забезпечити потреби великої сім'ї. Останнім часом працював водієм у ПрАТ «Концерн Хлібпром». Захоплювався автомобілями та всім, що з ними пов'язано. Мріяв відкрити власну СТО.
Під час повномасштабної війни чоловік став на захист України, долучившись до лав 33-ї окремої механізованої бригади. Служив у танковому батальйоні на посаді водія-механіка танка.
«Мій Коханий був найкращим на світі чоловіком і люблячим батьком. Усі його поважали. Побратими цінували його та довіряли йому як самим собі, бо знали: на Карася можна покластися на всі 100%, він ніколи не зрадить і завжди підставить плече, навіть ризикуючи своїм життям. Мав золоті руки, велике і дуже добре серце, а його розуму могли позаздрити усі. Напевно, не було нічого, чого б він не вмів. Сам побудував прекрасний будинок для сім'ї та облаштував його. Він казав, наче відчував: «Я зробив за своє життя усе, що має зробити справжній чоловік: будинок збудував, сина народив, дерево посадив. Можна і помирати». Він зробив усе для своєї сім'ї, але не нажився для себе. Ще стільки планів залишилось нездійсненними…» – розповіла Інна Каргальскова.
За гідну службу захисника нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни».
Поховали Олега на Алеї Слави Сабарівського кладовища-2 на Вінниччині.
У нього залишилися дружина, двоє синів і донька.
