Народився офіцер 4 липня 1975 року в Хмельницькому. Закінчив ліцей №3. Здобув фах техніка-технолога у Хмельницькому політехнічному фаховому коледжі. У Харківському національному університеті повітряних сил імені Івана Кожедуба здобув кваліфікацію інженера авіації, став офіцером військового управління тактичного рівня.
Любив читати, рибалити, захоплювався футболом, грав на гітарі та баяні. Влучно стріляв.
З 2015-го захищав Україну. У повномасштабній війні – на посаді командира зенітно-артилерійського взводу мотопіхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Отримав низку нагород, зокрема: відзнаку Міноборони «За сумлінну службу»; відзнаку президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнаки «За заслуги». Посмертно нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
«Його обізнаність у всіх видах зброї та людність дуже цінували в підрозділі. Завжди був в окопах і бліндажах передової зі своїми підлеглими. Сумлінно рухався вперед і навіть підлеглі зі складним характером йшли за ним. Нам довелося бути поряд на позиціях біля Донецького аеропорту. Тоді це була одна з найскладніших і найобстрілюваніших ворогом ділянок фронту. Там не всі офіцери були готові зайняти з підлеглими нульову позицію, а Олександр взяв на себе цю відповідальність. Хоч був офіцером, та завжди фізично працював більше за всіх. Ходив між технікою весь у мазуті, бруді та пробував вчити молодь основам її обслуговування та ремонту. Ніколи не кричав на підлеглих. Його любили всі. Людяний, добрий і хоробрий воїн», – розповів друг і побратим Іван Белецький.
«Олександр був люблячим чоловіком і татом, обожнював своїх синів, підтримував їх у всьому, любив проводити з ними час. Був працьовитим, турботливим, добрим, спокійним, чуйним, ніжним. Завжди міг розсмішити своїми жартами. Робота у нього була – за дверима будинку. Коли приїздив додому у відпустку, казав: «Нарешті я вдома, я за вами скучив, ви найдорожче, що в мене є, ви – моя сім'я». Та коли посеред відпустки дзвонили, він кидав усе: «Обов'язок кличе». Ми з дітьми не можемо його відпустити, нам не віриться, що його з нами немає. Сашин портрет стоїть на полиці з його речами. Для нас він був найдорожчою людиною, яка давала зрозуміти, що ми поруч з ним у безпеці, і все буде добре. Справжній Захисник нашої сім'ї, Янгол-охоронець, наш Герой України! Назавжди у пам'яті і наших серцях», – розповіла дружина Оксана.
В Олександра залишились двоє синів і дружина.
Поховали захисника на Алеї Слави в мікрорайоні Ракове міста Хмельницького.
У фойє ліцею № 3 встановлено фото загиблого випускника. Життєвий шлях офіцера опубліковано в «Книзі почесних громадян Хмельницької міської територіальної громади».
